ЄВРОПА МІЖ ПОКРАЩЕННЯМ УМОВ ПРАЦІ ТА КРИЗОЮ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ
Василь Шилов, кандидат філософських наук
Результати Європейського опитування умов праці (EWCS — European Working Conditions Survey), яке проводить Eurofound (Європейський фонд поліпшення умов життя та праці), дають суперечливу картину.
З одного боку, в Європі поступово покращуються умови праці: зменшується надмірна тривалість робочого часу, більше працівників отримують формальне представництво, а якість робочих місць у середньому зростає.
З іншого боку — інститути, які мали б гарантувати сталість цих змін, слабшають або працюють формально. Соціальний діалог у багатьох країнах ЄС дедалі частіше існує «на папері», а не в реальному процесі ухвалення рішень.
Покращення, які не охоплюють усіх
Дані EWCS показують позитивну тенденцію: частка працівників, які працюють понад 48 годин на тиждень, за два десятиліття суттєво знизилася. Більше половини працівників у ЄС заявляють, що мають профспілкове або інше представництво на робочому місці.
Але ці середні показники приховують глибоку нерівність. У Північній Європі соціальний діалог є реальною практикою, тоді як у частині Центральної та Східної Європи він залишається слабким або формальним.
Крім того, близько п’ятої частини працівників у ЄС не мають ані представництва, ані можливості впливати на умови праці. Для них соціальний діалог фактично не існує.
Угорщина як приклад деградації системи
Особливо показовим є кейс Угорщини. За роки правління Віктора Орбана соціальний діалог там поступово втрачав зміст.
Профспілки та інші соціальні партнери були фактично витіснені з реального процесу ухвалення рішень. Консультації замінили формальним інформуванням — часто постфактум або взагалі без нього.
Колективні договори ослабли, а імплементація європейського трудового законодавства стала непослідовною. У результаті інституції формально існують, але не впливають на політику.
Зміна влади — не гарантія змін
Політичні зміни в Угорщині відкривають можливість для перезапуску системи. Новий уряд має сильний мандат і потенціал для реформ.
Але головне питання — не в політичній зміні, а в здатності відновити реальний соціальний діалог.
Поки що навіть у програмних документах нової влади ця тема згадується лише загально — без конкретних механізмів відновлення ролі профспілок і соціальних партнерів.
ЄС: більше правил, але не завжди більше діалогу
На рівні Європейського Союзу посилюється регуляторна активність: готуються ініціативи щодо якості праці, обговорюється директива про психосоціальні ризики.
Але одночасно виникає ключова проблема: нові правила не завжди означають реальну участь соціальних партнерів у їх формуванні та реалізації.
Більше того, навіть у країнах із розвиненими інституціями соціального діалогу уряди іноді намагаються обходити його. Наприклад, у Бельгії спроби обмежити автоматичну індексацію зарплат фактично означають втручання держави в механізм, який традиційно є частиною колективних домовленостей.
Висновок: інституції важливіші за декларації
Європа входить у період, коли покращення умов праці вже недостатньо розглядати окремо від якості інституцій.
Без реального соціального діалогу навіть позитивні зміни в трудових умовах залишаються нестійкими і нерівномірними.
Для України та інших країн, які рухаються до ЄС, це має прямий практичний сенс: євроінтеграція — це не лише адаптація законодавства, а й побудова дієвих механізмів участі працівників у прийнятті рішень.
Досвід Угорщини показує: інституції соціального діалогу можна швидко послабити, але відновити їх значно складніше.
І головний ресурс тут — не закони, а довіра між державою, роботодавцями і працівниками.