Соціальна Європа між мобільністю праці та новими ризиками: головні тенденції 2026 року
Василь Шилов керівник департаменту міжнародних зв’язків ФПУ
Європейський Союз поступово переходить до нового етапу розвитку соціальної політики, де свобода пересування працівників, транснаціональне представництво трудящих, психосоціальна безпека та регулювання нових форм праці стають центральними питаннями.
Ключовою подією весни 2026 року стало досягнення політичної угоди щодо перегляду правил координації систем соціального забезпечення в ЄС. Після майже десяти років переговорів ЄС наблизився до більш справедливого механізму захисту мобільних працівників. Нові правила мають особливе значення для прикордонних працівників, трудових мігрантів та відряджених працівників, адже вперше чіткіше врегульовують право на отримання допомоги з безробіття у країні останнього працевлаштування.
Цей крок є важливим не лише з соціальної, а й з політичної точки зору. В умовах дефіциту робочої сили та поглиблення внутрішньоєвропейської трудової міграції ЄС змушений шукати баланс між економічною інтеграцією та соціальним захистом. Саме тому перегляд правил координації соціального забезпечення можна розглядати як частину ширшої спроби посилити «соціальний вимір» європейської інтеграції.
Не менш важливими є процеси навколо Європейських робочих рад. Нова директива про ЄРР має потенціал посилити права працівників на інформацію та консультації у транснаціональних компаніях. Водночас судові спори, подібні до справи Verizon, демонструють, що ключовим питанням залишається не лише формальне існування таких органів, а й їхня реальна спроможність функціонувати — включаючи фінансування експертів, навчання та доступ до інформації.
Водночас Європа стикається з новими викликами у сфері праці. Іспанська реформа охорони праці є показовою спробою адаптувати трудове законодавство до цифровізації, кліматичних змін та психосоціальних ризиків. Уперше на такому рівні прямо визнаються питання психічного здоров’я, права на відключення та впливу екстремальних кліматичних явищ на умови праці.
Особливо важливо, що психосоціальні ризики перестають сприйматися як індивідуальна проблема окремого працівника і дедалі більше розглядаються як структурний елемент організації праці. Звіт МОП підтверджує масштаб проблеми: понад 840 тисяч смертей щороку, пов’язаних із надмірним робочим навантаженням, стресом і психологічним насильством, свідчать про необхідність нових міжнародних стандартів у сфері безпеки праці.
Одночасно в Європі триває дискусія щодо інклюзивності ринку праці. Дані французького барометра LGBTQIA+ демонструють суперечливу тенденцію: видимість і відкритість працівників зростає, однак паралельно збільшується кількість випадків дискримінації та переслідувань. Це означає, що формальне визнання різноманіття ще не гарантує безпечного робочого середовища.
Іншим симптомом соціальних змін є ситуація у Швеції, де вперше за багато років спостерігається відкат у сфері гендерної рівності щодо батьківських відпусток. Це свідчить про те, що навіть у країнах із розвиненими соціальними моделями досягнення рівності не є незворотними.
Загалом події 2026 року демонструють, що Європейський Союз поступово переходить від моделі мінімальної координації соціальної політики до більш активного втручання у питання якості праці, психічного здоров’я, мобільності працівників та транснаціонального соціального діалогу. Для профспілок це відкриває нові можливості, але одночасно ставить питання про необхідність сильнішої координації на європейському рівні та розробки нових механізмів захисту працівників у цифровій та глобалізованій економіці.