ПРИМУСИЛИ СЕБЕ ПОВАЖАТИ
До 120-річчя профспілок Придніпров’я
В червні 1897 р. Катеринослав став третім містом в країні, де з’явився трамвай. Він дуже швидко полюбився містянам, росли й прибутки власників – франко-бельгійської компанії. Так, 1904 р. вони склали більше 500 тис. франків, головним чином за «рахунок збереження експлуатаційних витрат на одному рівні».
Власникам, звісно, це подобалось, чого не скажеш про самих трамвайників, яких експлуатували по повній. Їм доводилось працювати по 12 і більше годин в умовах низьких зарплат, принижень і штрафів, взимку у відкритих вагончиках. Але буремного 1905 р. терпінню робітників настав край. Вже в січні вони оголосили страйк та виставили власникам 22 своїх вимоги: 8-годинний робочий день, відміна надурочних робіт, підвищення зарплати та своєчасна її видача, відміна штрафів та незаконних звільнень, введення страхування за рахунок власників, видача теплого одягу та ін.
На чолі страйку стояли активні робітники, на яких вже почала полювання поліція, про що свідчить знайдена в архіві телеграма від 21 січня 1905 р. до Петербургу жандармського полковника Ковалевського. Власники компанії, налякані подіями у країні, задовільнили частину вимог страйкарів, але дуже незначну. Головні ж вимоги не були виконані, хоча, як зазначали представники трудового колективу, угоду було підписано за участі міського голови І. Езау. В місцевій пресі повідомлялось також, що міська дума визнала вимоги працівників трамвая в цілому справедливими і навіть оштрафувала адміністрацію за зрив руху.
Однак і це на власників не подіяло, бо, як повідомляла у жовтні того року газета «Вестник Юга», дирекція компанії вирішила налякати активістів і вдатися до послуг штрейкбрехерів. З цього приводу робітники звернулись до містян з проханням не реагувати на цю пропозицію, «пам’ятаючи, що в єдності наша сила».
Активно продовжили транспортники боротьбу за свої права й наступного року, коли відбулась легалізація профспілок. Охоплені загальним ентузіазмом створення профспілкового руху, вони провели підготовчу роботу і 28 липня 1906 р. зареєстрували свою профспілку «робітників електричної тяги (електричний трамвай)».
Відповідно змінився й характер стосунків з адміністрацією. Тим більше, що в травні 1906 р. у франко-бельгійського товариства у Катеринославі з’явився конкурент – компанія міського трамваю. Перші мали зелені, а другі – червоні вагончики. Профспілка висунула 17 вимог до власників, які в більшості повторювали минулорічні. Була тут, однак, і нова вимога – відкрити школи для дітей працівників. Але адміністрація знов «відморозились», посилаючись на «необхідність вирішення цих питань у Брюсселі».
Для посилення свого впливу трамвайники восени 1906 р. домоглися створення юридичного органу для вирішення трудових спорів – примирної камери, яка складалась з рівної кількості представників адміністрації та профспілки (до неї делегували активних профактивістів – Курилова, Маркіна, Іванова, Злобинського, Федорова). Серед найчастіших питань її розгляду – були конфлікти через небажання власників виплачувати відшкодування за отримані транспортниками травми, які були дуже розповсюджені через специфіку галузі.
Настирливість нової профспілки сприяла задоволенню більшості вимог. Як повідомляла газета «Приднепровский край», з 1 серпня, згідно укладеної сторонами угоди, травмовані отримували виплати за весь час лікування, збільшувалась зарплата, вводився 8-годинний робочий день для ремонтників і працівників центральної станції, вводилися відпустки і безоплатний проїзд для працівників компанії та членів їх сімей, видавався теплий одяг.
Піклувалась профорганізація про долю звільнених за участь у страйку. На одному із засідань правління профспілки у листопаді 1906 р. було вирішено звернутись до адміністрації щодо відновлення на роботі звільненого активіста Марголіна. Дбали й про статус членів профспілки, вимагаючи, щоб ті не допускали порушень у відносинах з пасажирами і не мали відносин «з особами, які можуть кинути тінь на репутацію службовців».
http://doop.dp.ua/news/1542-primusili-sebe-povazhati#sigFreeIda4eb7f13b6
