Дніпропетровське обласне об'єднання профспілок

ТВОРЦІ І ВОЇНИ

Пам’ятаємо!

До 120-річчя профспілок Придніпров’я

Михайло Ілліч Смирнов (1895-1974) та Микола Іванович Ковальов (1922-2006) в різні роки очолювали обласну раду профспілок, залишивши яскравий слід в історії профспілкового руху Дніпропетровщини. Це були сильні, загартовані у війнах вольові особистості, справжні профспілкові лідери, які вміли працювати з людьми й заради людей.

…В архівах за 20-і роки минулого сторіччя є дуже цікава переписка губернської, а потім окружної ради профспілок з органами держбезпеки, які не тільки інформували керівництво профоргану про різні негативи на підприємствах, але й майже вимагали вжиття відповідних заходів. Саме в таких умовах у 1925-1928 рр. керував нашим профцентром М. Смирнов, якому тоді ледве виповнилось 30 років. Але вони вже ввібрали в себе нелегкі робітничі будні, першу світову та громадянську війну (за неї мав два бойові ордени), участь у відбудові шахт Донбасу, керівництво профспілками Полтавщини. Тому життєвого досвіду цій людині вистачало.

       Смирнов не боявся говорити правду, приймати важкі рішення. Так, на партактиві в липні 1926 р., присвяченому стану промисловості округу і настроям робітників, він відверто заявляв про існуючі проблеми: «… На багатьох заводах маємо буремні явища, різні конфлікти, надзвичайно велику напругу стосовно збільшення зарплати та її затримок, виплат відпускникам». Він чесно визнавав упущення тут профспілок. Але при цьому говорив й про перекручення в здійсненні режиму економії, непоодинокі випадки грубих адміністративних дій зі свідомого зменшення працівникам реальної зарплати, скорочення штатів, відміни видачі вугілля та проїзних білетів, з чим профспілки намагалися боротися.

       «… Ще не знявши шинелі, - писала 1965 р. обласна газета «Зоря», - Смирнов відбудовував Донбас. Далі – Дніпропетровськ. Будинок спілок. Голова окружної профради… Чотири роки завзятої роботи зі створення профспілкових організацій… Все було новим, незвичним. Виробничі наради. Звіти директорів перед робітниками. Робітничі клуби… Найбільшою проблемою було безробіття. Не було такого дня, щоб рада профспілок не зробила чого-небудь для розширення допомоги безробітним, влаштування їх на роботу… Справжнім святом було відкриття Палацу культури ім. Ілліча та Палацу профілактики для робітників металургійних заводів ім. Петровського та ім. Леніна. Свій Палац культури отримали залізничники. В районі, де зараз транспортний інститут, з’явились перші будинки відпочинку».

       В наступні роки М. Смирнов очолював республіканський, а потім всесоюзний ЦК профспілки гірників, керував рядом великих шахтоуправлінь на Донбасі, в Караганді та на Уралі, отримавши знаки Шахтарської слави всіх трьох ступенів. Коли мирну працю перервала нова війна, Михайло Ілліч став комісаром дивізії народного ополчення, завжди намагаючись бути поряд з бійцями. Отримав чергове, вже п’яте за три війни поранення, після якого довго лікувався і отримав інвалідність. Після війни кілька років очолював ЦК профспілки вугільників східних районів СРСР, був на господарській роботі. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР.

         Микола Ковальов керував облпрофрадою вже у повоєнні роки (1958-1970). І життєвого, бойового досвіду колишньому штурману бомбардувальної авіації, орденоносцю та інваліду війни теж було не займати. Це був непростий післясталінський період, коли йшло оновлення всіх сторін життя, в тому числі й профспілкового. Їм відводилась важлива роль в справі мобілізації трудящих на підвищення продуктивності праці і поліпшення матеріально-побутового становища людей.

       Труднощів у нового голови облпрофради вистачало, але на допомогу прийшли досвідчені галузеві профспілкові лідери – І. Костюков (металурги), В. Дідик (Дорпрофсож), М. Бабченко (комунальники), працівники апарату облпрофради – А. Тітова, Н. Коробкова, Н. Ковальова та ін. До речі, з М. Бабченком і заворгом облпрофцентру Є. Кучеровим Ковальов потім багато років дружив і переписувався, жваво цікавившись справами регіону. Тепло він згадував і своїх попередників на посту очільника облпрофради – О. Вешнікова і Ф. Гриньова.

         За роки керівництва М. Ковальова в профспілковому житті, соціальній сфері (особливо забезпеченні людей житлом, тодішні «хрущовки» вивели багатьох з бараків та підвалів) відбулось чимало позитивних змін. Дніпропетровська облпрофрада була ініціатором багатьох важливих починань (зокрема, розвитку профспілкової дорослої та дитячої оздоровчої бази). Пізніше Микола Іванович очолював ЦК профспілки залізничників та транспортних будівельників СРСР та відзначився серйозним вкладом в подальший розвиток цієї важливої галузі і, особливо, її соціальної сфери.

       Пам’ятаємо…

      На фото: 

         М.Ковальов. Разом зі своїм екіпажем бомбардувальника. У студентські роки. Під час суботнику біля Будинку спілок. На прийомі разом з канцлером ФРН у 1974-1982 рр. Г.Шмідтом;

            М.Смирнов.