В умовах війни, коли ворог знищує інфраструктуру населених пунктів і промисловий потенціал України, значно загострились проблеми в економіці та фінансовій сфері нашої держави.
Підприємство «Криворізький будинок профспілок» створене для забезпечення статутної діяльності засновника – Дніпропетровського обласного об’єднання профспілок, міських організацій профспілок.
Наша адреса:
Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, проспект Металургів, 36-А.
Тел. (0564) 92 – 13 - 90
Здание предприятия «Дом профсоюзов» является деловым центром Днепропетровского областного объединения профсоюзов.
Расположено в самом центре г. Днепра (напротив Днепропетровского академического театра оперы и балета), рядом с детским парком им. Лазаря Глобы. Перед зданием находится большая удобная автомобильная парковка, а при необходимости предприятие предоставляет услуги аренды площадей собственного гаража.
Здание подключено к круглосуточной охране, все офисы в конце рабочего дня ставятся на сигнализацию.
Аренда помещений
Предприятие предоставляет услуги аренды свободных площадей на основании заключения типового договора. Оплата производится на расчетный счет предприятия согласно выписанных счетов.
Комнаты площадью от 14 до 64-х кв. м с высотой потолка 3 м, со встроенными шкафами. Стоимость 1кв. м – 300 грн. с НДС. В стоимость включены все коммунальные услуги и ежедневная уборка помещений. Стоимость 1 кв. м подсобных и складских помещений - 50 % от стоимости офисных помещений.
Первая оплата производится за первый и последний (гарантийный платеж) месяцы аренды помещения. Последующие платежи – до 15-го числа текущего месяца.
Предприятие предоставляет услуги конференц-залов для проведения семинаров, лекций, презентаций, собраний и т.п.
Зал №278 (по типу круглого стола) - вместимостью до 40 человек, с кондиционером. Состоит из двух смежных помещений. В первом, при желании, арендатор может организовать кофе-паузу или фуршет.
View the embedded image gallery online at:
http://doop.dp.ua/rehionalna-uhoda/2-inform#sigFreeId7631b35e05
Зал №510 . Светлый зал вместимостью 100 человек, с кондиционером. Оснащен удобными столами и стульями, трибуной для лектора, президиумом.
View the embedded image gallery online at:
http://doop.dp.ua/rehionalna-uhoda/2-inform#sigFreeId4c380ee17e
Зал на 400 мест, с кондиционером. Оснащен подъемным экраном. При необходимости предоставляется переносная трибуна, на сцене выставляются столы, стулья.
View the embedded image gallery online at:
http://doop.dp.ua/rehionalna-uhoda/2-inform#sigFreeId86fb378d79
Дополнительно предоставляем услуги пользования флипчартом, переносным экраном, Wi-Fi.
Холл расположен на 2-м этаже здания перед актовым залом. Можно арендовать как для размещения рекламы, баннеров, так и весь холл для проведения выставок, презентаций (площадь до 340 м2 ).
View the embedded image gallery online at:
http://doop.dp.ua/rehionalna-uhoda/2-inform#sigFreeId8de87e6e7a
Для проведения банкетов, свадеб и других торжеств предоставляем четыре зала торгового комплекса (кафе – старое название «Старый парк»). Из всех залов, помимо центрального входа, есть выход в парк им. Лазаря Глобы, что создает дополнительные удобства.
Зал №1 – вместимостью до 200 человек, подойдет для проведения больших торжеств (свадеб, дней рождений и пр.).
View the embedded image gallery online at:
http://doop.dp.ua/rehionalna-uhoda/2-inform#sigFreeId1b5d696612
Зал №2 - уютный небольшой зал для 8-15 человек. Подойдет для проведения бизнес-ланчей, деловых встреч во время обеда или ужина.
View the embedded image gallery online at:
http://doop.dp.ua/rehionalna-uhoda/2-inform#sigFreeId5d5809837b
Зал №3 – вместимостью 20-30 человек – также подойдет для проведения бизнес-ланчей, деловых встреч во время обеда или ужина.
View the embedded image gallery online at:
http://doop.dp.ua/rehionalna-uhoda/2-inform#sigFreeId6e81a273b5
Зал №4 - рассчитан на 40-50 человек - для проведения свадеб, юбилеев и т.д.
View the embedded image gallery online at:
http://doop.dp.ua/rehionalna-uhoda/2-inform#sigFreeIdee20395d1a
По вопросам аренды помещений обращаться по адресу:
г. Днепр, проспект Дмитрия Яворницкого, 93, каб. 282 (2 этаж), тел.050 420 70 50, 050 079 28 10
Учбовий центр Дніпропетровського обласного об’єднання профспілок (УЦ ДООП) – це цілісний майновий комплекс зі своїми їдальнею, кафе-баром, готелем
ПРОПОНУЄ:
Навчання за сучасними програмами на 2016-2017 навчальний рік
Проводить навчання Заболотна Світлана Петрівна, експерт по трудовим правовідносинам і кадровому аудиту, автор серії книжок «На допомогу працівнику відділу кадрів», викладач УЦ ДООП;
4.«Профспілка та суспільство» - роль профспілок у професійному становленні робітників в умовах децентралізації влади – 18 акад. год. (3 дні навчання щомісяця з березня до травня). Перше заняття 14 березня 2017 р. Початок о 10.00.
Проводить навчання Спикторенко Ігор Валентинович, доктор наук з державного управління, професор кафедри філософії, соціології державного управління Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президенті України.
Проводить тренінги Новицька Інна Іванівна, директор консалтингової компанії «НОВА ПЕРСОНА», сертифікований бізнес-тренер і фасілітатор України.
Центр проводить виїзні семінари відповідно до поданих замовлень для груп від 20 осіб.
Для організованих груп навчальна програма може складатися за пропонованою тематикою або індивідуально, з урахуванням потреб замовника.
В процесі навчання слухачі мають можливість користуватися WI-FI
Запрошуємо на навчання зацікавлених осіб у створенні об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (надалі ОСББ).
ТІЛЬКИ У НАС за допомогою висококваліфікованих спеціалісти в галузі права, бухгалтерського обліку, оподаткування Ви отримаєте знання з актуальних питань створення та організації ефективної роботи ОСББ.
Вартість навчання на короткострокових курсах цільового призначення складає 120,00 грн/день з урахуванням 20% ПДВ.
Вартість навчання на курсах підвищення кваліфікації складає 144,00 грн/день з урахуванням 20% ПДВ.
Авторські семінари, тренінги проводяться відповідно до поданих замовлень. Вартість навчання розраховується окремо на кожну групу в залежності від кількості учасників та терміну навчання.
Вартість, умови навчання та іншу інформацію можна отримати по телефонам (056) 370-71-87, факс: (056) 370-72-05 або завітавши до нас за адресою: м.Дніпро, вул. Леоніда Стромцова, 3-А.
E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.; Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Детальніше – на нашому сайті: zumc.dp.ua
ЯК ПРОФСПІЛКИ «ВИХОВУВАЛИ» НЕПМАНІВ
Історія, як відомо, крутиться за спіраллю. З 1921 р. в радянській країні почалося введення НЕПу (в Україні його практичне запровадження почалося дещо пізніше, лише 1922 р.). Нова економічна політика, з допущенням деяких елементів капіталізму, ринкової економіки зіграла значну роль у відновленні економіки країни, зруйнованої громадянською війною. Вона сприяла пожвавленню виробництва, подоланню інфляції і стабілізації фінансової системи, наповненню ринку товарами і вирішенню соціальних проблем.
Ключову роль в цей період судилося зіграти профспілкам, які в 1921-1925 рр., під час піку розвитку НЕПу, стали реальною силою, на яку зважали і влада, і нова буржуазія. У їх арсеналі був широкий набір методів боротьби за права людей праці: від переговорів, звернень – до страйків та інших колективних акцій протесту. Думається, що деякі з них не втратили актуальності й сьогодні, в умовах зростання протистояння між працею та капіталом.
Однією з найбільш активних була у той час профспілка металістів, чимало членів якої ще пам'ятали буремні події 1905-1907 рр., коли спостерігався пік профспілкового будівництва. Тому металісти сміливо «брали в оборот» будь- то пихатих непманів, чи зарозумілих «червоних директорів» на держпідприємствах, а також всіляких чинуш та бюрократів.
З кінця 1921 р. почалося введення колдоговірної системи. Але просувалася ця справа вкрай повільно. Особливо чинили опір приватники. А на той час з 60 металообробних підприємств 53 були передані в оренду. Тому Катеринославському райкому профспілки металістів довелося з ними повоювати. Особливо з «найвередливішими» з них – заводчиками Райхманом і Фрідландом, які недоплачували робітникам, не піклувалися про умови їх праці. Не обходилося з їх боку й без погроз на адресу профактивістів. Спершу вимоги профспілки зустрічали з боку цих ділків жорсткий опір. Довелося навіть пригрозити їм страйками. Того ж Райхмана профспілка буквально затягала по судах. І непманам таки довелося укладати на своїх заводах колдоговори, за виконанням яких профспілка стежила дуже пильно.
Вдалося поставити на місце й хазяїна вагової фабрики Кейфмана, який заборгував своїм працівникам 16 тис. крб. Оголошений профспілкою страйк на цьому підприємстві тривав кілька днів. ЦК профспілки металістів виділив на допомогу страйкуючим тисячу карбованців. Звернулися також до трудового суду, за рішенням якого з фабриканта у примусовому порядку було стягнуто на користь робітників 20 тис. крб.
Не менш активно діяла профспілка й на державних підприємствах. В ході переукладення колдоговору на 1926 р. виникли складнощі на одному з найбільших в країні металургійному заводі ім. Жовтневої революції (він тоді об'єднував заводи ім. Петровського та ім. Леніна).
«Під час переговорів з господарниками, - говорив 31 грудня 1925 р. на засіданні «вузького» пленуму завкому профспілки його голова Федір Рязанов (один з колишніх керівників губернської ради профспілок, згодом – визначний господарник, директор Криворізького металургійного заводу, Герой Соціалістичної праці), - труднощі виявилися більшими, ніж можна було чекати. Домовитися було важко. Довелося йти до третейського суду. Рішення його остаточне і обов'язкове для всіх сторін. Ставка першого розряду встановлена в 12 р. 75 до., термін на 6 місяців, тобто заробіток підвищений на 16%... Комунальні послуги видаватимуться як і раніше, проїздні на трамваї та потяги – залишаються, видача вугілля залишається. Делегація райкому ВСРМ (Всеросійська спілка робітників-металістів. – прим. авт.) і завкому домоглася від представника «Південсталі» надсилання телеграм на місця заводоуправлінням про те, аби з січня виплачували заробіток за новими ставками, без перегляду норм».
За ініціативою профспілки металістів, а також ще ряду промислових профспілок в ті роки регулярно здійснювалися обстеження сімейних бюджетів і умов життя робітників і службовців. Адже зарплата більшості з них (навіть тих же металургів) не дозволяла через свою мізерність забезпечувати задоволення навіть елементарних потреб робітників і членів їх сімей (а майже в кожній тоді було по 3-4 і більше дітей), не кажучи вже про відновлення трудового потенціалу. Та й ту невелику зарплату з'їдала скажена інфляція, яка тоді панувала. Результати цих обстежень регулярно друкувалися в пресі, обговорювалися профактивом, аби потім, перетворившись на звернення в органи влади і до директорів підприємств, слугувати обгрунтуванням для вимог щодо підвищення зарплати, вирішення соціальних питань (зокрема, такого тоді хворобливого, як забезпечення людей житлом).
Чесне слово, читаючи в архівах, наприклад, датовані 1920-ми роками звернення Катерінославської губпрофради до органів влади, не переставав дивуватися їх високому рівню та аргументованості. Цей цінний досвід, безумовно, нам забувати не можна. Тим більш, що зростання цін, інфляція та інші «принади» ринкової економіки мають місце і в нашому житті. На що профспілки, звичайно ж, не мають права не реагувати!..
Бійцівські якості виявляли в роки НЕПу й члени профспілки хіміків. На той час в оренду було здано 12 підприємств цієї галузі. Причому, деякі з них потрапили до рук їхніх колишніх хазяїв, котрі ще з дореволюційних часів й на дух не переносили представників робітничого руху. Так, чимало часу відмовлялися від укладання колдоговору власники фабрики «Ленаві». Вони ніяк не реагували на звернення профспілки. І терпець урвався! В серпні 1923 р., заручившись дозволом губернської ради профспілок, голова губвідділу хіміків Є.Лис та фабричний профосередок оголосили непманам страйк. Одразу ж після зупинки роботи представник власника прибув до профспілки і підписав колдоговір.
Енергійними діями профспілки вдалося у 1925 р. зламати також опір дуже непоступливих власників парфумерної фабрики «Зеноль». Робітники підприємства разом з профспілкою передали їм проєкт колдоговору, у якому передбачалося збільшення зарплати, надання місячної відпустки, компенсація у випадку виробничого травмування, забезпечення проїздними квитками. Але непмани виявили небажання виконувати ці вимоги. Знадобилися «сильнодіючі» заходи у вигляді попередження про страйк, які в підсумку все ж подіяли. До речі, дуже активно використовувалися профспілками для «перевиховання» непманів й такі не менш дійові засоби, як виступи у пресі та на сценах клубів, випуск стінгазет та листівок.
Не давали спуску працедавцям і непромислові профспілки. Так, місцевий відділ профспілки працівників місцевого транспорту, як повідомляв в 1924 р. катеринославський журнал «Звезда» в замітці «С хозяйчиками не церемониться!», з санкції вищих спілкових органів оголосив страйк 13 «извозопромышленникам», які всіляко ухилялися від укладання з візниками – членами профспілки колдоговорів. Переговори з ними, що тривали, два місяці, ні до чого не призвели. Після оголошення страйку деякі з господарів спробували було знайти десь осторонь штрейкбрехерів, проте завдяки енергійним заходам, вжитим спілкою за активною участю страйкарів та інспектора праці на місцевому транспорті, найняті з боку працівники були «зняті з підвод». До 12-ї години дня опір господарів було зломлено. Губвідділ домігся підвищення зарплати на 49% і підписання усіма власниками колективних договорів.
У тому ж 1924 р. гроза місцевих підприємців - профспілка харчовиків оголосила страйк і бойкот в пекарні Бермана на знак протесту проти незаконних звільнень і побиття робітників.
Місцева газета «Звезда», одним з видавців якої була губпрофрада, у липні 1924 р. писала: «Хозяйчикам, пытающимся зарываться, напомним о том, что они живут в стране … где власть всецело находится в руках пролетариата… Если при новой экономической политике им и представлено правопроявления своей частно-хозяйственной инициативы, то это отнюдь не означает, что они … могут нарушать законы… Если тот или иной нэпман, буржуа пытается простирать руки за пределы того, что ему разрешается, мы ему твердо заявляем: «Руки прочь!». Профессиональные союзы, пользующиеся поддержкой своей же рабочее-крестьянской власти, имеют полную возможность охранять интересы своих членов».
Дуже багато проблем, як інколи й сьогодні, було у той час з фінансуванням бюджетних установ. Вчителі, медики, держслужбовці інколи місяцями не отримували заробленого. Тому таке велике значення укладанню колдоговорів (особливо – на селі) надавав окружний відділ профспілки освітян «Робос». І проведена в цьому напрямку робота дала позитивні результати. Так, у третьому кварталі 1924 р., наголошувалося у звіті окрвідділу, діяло 12 колдоговорів, що охоплювали 3918 установ з 12 605 працівниками. Діяли також договори з органами управління галуззю. В середньому по Катерінославу зарплата вчителя складала 34 крб. 40 коп., в округах – 27 р. 95 до., на селі – 21 крб. 50 коп.
Існували також договори з населенням про постачання ним продуктів для педагогів. Але вони часто не виконувалися, і тому профспілка домагалася виділення дотацій з центрального бюджету. Ставилося питання і про дозвіл педагогічним працівникам займатися додатковим підробітком без бюрократичної тяганини зі зверненнями в органи народної освіти.
У зв'язку з тим, що тоді панувало безробіття, профспілка також створювала артілі, де педагоги, які опинилися без справи, могли заробити собі на життя. Надавалася також безробітним матеріальна допомога.
Особлива увага приділялась й правовому захисту. У цей період профспілка, захищаючи інтереси освітян, виграла в судах 111 із 141 справи.
В.Коврига.
Первый председатель
Многие годы мы почти ничего не знали о судьбе первого председателя межсоюзного профцентра Днепропетровщины И.Х.Иванова. Потребовались годы поиска, позволившего, наконец, узнать подробности жизни этого замечательного человека и профсоюзного лидера.
… 1921-й год. Невероятно тяжёлое время: разруха, безработица, голод. Не работает большинство предприятий Екатеринослава. В связи с активизацией повстанческого движения в губернии объявлено военное положение. Весной начались массовые протесты рабочих, недовольных проводимой властью политики «военного коммунизма». В итоге они закончились настоящим восстанием, названным по аналогии «маленьким Кронштадтом». Массовую акцию протеста удалось подавить лишь с помощью регулярной армии.
В этот период только начинается формирование профсоюзных структур. Но многие из профорганизаций находятся под влиянием РСДРП (меньшевиков). Местные большевики не вызывают особого доверия Москвы, опасающейся вообще потерять Украину. Обеспокоенный центр направляет в Украину своих посланцев для «наведения порядка».
В этой команде прибыл в Екатеринослав и коренной русак уроженец Симбирска (ныне - Ульяновска) Иван Иванов, член партии с 1904г., активный участник революционного, рабочего движения, опытный профсоюзник. В 1919-1920гг. он возглавлял Симбирский губпрофсовет, а затем руководил профсоюзами Иваново-Вознесенска (Иваново), где оставил по себе хорошую память как человек волевой и деятельный.
Активно включился И.Иванов и в профсоюзную работу на Екатеринославщине.
«… Аппарат был недостаточно силён, - говорилось в отчёте конференции губсовпрофа за декабрь 1921 – январь 1922гг. – … Прибыл и утверждён в должности председателя ГСПС т.Иванов… (До этого были временно исполнявшие эти обязанности. – Прим. авт.). Вслед за губсъездом прошёл ряд губернских съездов союзов (строители, совработники, Работпрос, деревообделочники, нарсвязь и печатники). Все они закончились вполне успешно проведением намеченного состава… Вполне успешно прошла в городе Неделя Профинтерна… Намечено проведение Недели помощи голодающему ребёнку. Предполагается взять под патронаж профсоюзов ряд детских домов, находящихся в ведении Наробраза и ныне снятых с госснабжения.
В связи с новыми задачами профсоюзов (тезисы ЦК РКП) проведён ряд заседаний бюро фракций ГСПС. Отмечена своевременность и целесообразность перехода к новым формам профдвижения».
Но одно дело наметить, а другое… Восстанавливать и создавать новые профорганизации приходилось в условиях катастрофической разрухи, когда тысячи рабочих оказались не у дел и были вынуждены подрабатывать где придётся, мотаться по селам в поисках хоть какого-то пропитания. Ещё хуже дела были в провинции, на селе, где хозяйничали махновцы и отряды других крестьянских предводителей. А тут ещё в Москве заговорили о новой экономической политике, возрождении капиталистических элементов.
Тут у кого хочешь голова могла пойти кругом. Многие коммунисты, разочарованные новыми веяниями, начали стреляться. Но лидер профсоюзов губернии к трудностям привык. С малых лет Иван сам зарабатывал себе на жизнь. Окончив школу и намного проучившись в учительской семинарии, из-за нехватки средств у родителей он был вынужден наняться в Симбирске в ученье к ювелиру. Пришлось получать от хозяина подзатыльники и зуботычины, но однажды Иванов ему «дал сдачи», навернув самодура молотком.
Работая после этого на местном чугуно-литейном заводе, Иван включился в революционное, профсоюзное движение, был избран председателем (и это в 17 лет!) союза металлистов Симбирска. Но попав вскоре под надзор полиции, был вынужден сменить место жительства. Поносило же парня по Руси! Пришлось хлебнуть и сибирской каторжной баланды в далёком Верхнеудинске…
Возглавляя профсоюзы Иваново-Вознесенска, Иван Харитонович так определил их цели на восстановительный период: «Будучи основным хребтом пролетарской диктатуры, главным участником экономического строительства Советской республики и единственным организатором труда, профсоюзы определяют свои задачи… как единственно правильные в переживаемую эпоху. Это вовлечение масс в процесс развития производственных сил. Пробуждение интереса среди членов союза к производственным задачам. Улучшение материального положения рабочих и поднятие культурного уровня, так, чтобы каждый член союза понимал, почему от него требуют усиленной производительности. В связи с этим центр деятельности должен быть перенесён на места, фабрики, заводы, в широкую массу».
Судя по сохранившимся протоколам заседаний президиума Екатеринославского губернского совета профсоюзов, круг решаемых им в 1921-1923гг. вопросов был необыкновенно широким. Особое внимание уделялось восстановлению разрушенного войной хозяйства. В первую очередь – предприятий металлургии, машиностроения, горнодобывающей отрасли. Ведь Екатеринославщина была тогда одним из ведущих промышленных центров не только Украины, но и всей страны. Чрезвычайно большое внимание уделялось этому на IV губернском съезде профсоюзов.
Благодаря проведённой работе, постепенно оживали Брянка, заводы Левобережья, рудники Кривбасса. С возвращением на предприятия рабочих росли и ряды профорганизаций. Если на 1 октября 1922г. в них насчитывалось 55876 чел., то уже к концу 1923г. – 129575 чел. Росло и число профсоюзных активистов.
Им председатель губсовпрофа уделял повышенное внимание. С 1922г. в профсоюзах отказались от принудительного вовлечения в свои ряды и был взят курс на добровольное членство, развитие внутрисоюзной демократии, активному вовлечению членов профсоюзов в союзно-общественную деятельность и управление производством. Конечно, важную роль играли и материальные стимулы членства в профсоюзах. Помимо всем известного «Пиво - только членам профсоюзов», были другие блага. Так, газета «К труду» в 1921 г. (№92) сообщала: « 1 советская баня будет открыта 27, 28, 29 апреля с. г. для членов профсоюзов и семейств красноармейцев (с предъявлением членских карточек)». Для рабочих открывались дома отдыха (как тогда говорили «дачи»), их отправляли на отдых и в санатории на море, где раньше могли отдыхать только богачи.
Но вместе с тем, особенно у молодежи, появлялся повышенный интерес к общественной работе. «Первоочередной задачей профорганизаций, - отмечалось на 3 губернском съезде профсоюзов, - должно стать всемерное выявление и развитие инициативы отдельных работников в деле активного участия в союзной и хозяйственной работе. Союзы должны проводить тщательный отбор всех выдающихся наиболее способных работников из массы... контролировать обязательную отчетность перед союзной массой выбранных ею представителей (в Горсовет, союзные съезды, конференции)».
При этом акцент делался и на подъем роли первичного профзвена. Ставилась задача превратить заводские комитеты профсоюзов из «органов по обслуживанию текущих потребностей рабочих в первичную ячейку союза, ставя целью в первую очередь задачи хозяйственного воспитания рабочей массы и организации рабочего быта…»
Благодаря этому в 20-х годах профсоюзы стали реальной силой, с которой считались все. Несмотря на усиливавшийся партийный диктат и при том, что И.Иванов был ярым проводником большевистского курса, он в то же время должен был прислушиваться к мнению масс. Конечно, оказавшись между молотом и наковальней, приходилось и лавировать. Недавно удалось ознакомиться с рассекреченными архивными материалами о деятельности партийной фракции губсовпрофа (аналога парткома), главной задачей которой было «проведение партийной линии». Ни один сколько-нибудь значимый вопрос не выносился на рассмотрение президиума до обсуждения его фракцией. Особенно, что касается кадровых вопросов.
В поле зрения профсоюзов были в те годы вопросы борьбы с безработицей. Только в 1922 г. на Екатеринославщине насчитывалось до 5 тыс. безработных. Профсоюзы курировали биржи труда, следили за тем, чтобы получали рабочие места в первую очередь члены профсоюзов, оказывали материальную помощь и подкармливали оказавшихся без средств к существованию и их детей в специально созданных столовых.
Ну и конечно – зарплата. Её уровень трудящихся никак не устраивал. Причём, много проблем было как на промышленных предприятиях, так и в бюджетных организациях, работники которых также получали мизерную зарплату да и то крайне несвоевременно. В связи с этим как профсоюзы просвещенцев и медиков - Работпрос и Медсантруд, так и губсовпроф требовали от губернской власти обеспечения строго соблюдения сроков выдачи зарплаты.
Одним из механизмов защиты наемных работников стали коллективные договора и соглашения. Но внедрение их шло с большим трудом. В отчёте губсовпрофа за 1922г. говорилось, что «колдоговоров заключается совсем мало – 16… из них в частных – 4… Основной тормоз – отсутствие законодательства».
От внимания профоргана не ускользнуло то, что, с одной стороны, заключению колдоговоров сопротивлялись хозяйственники, но, с другой, нередко и профсоюзы шли у них на поводу, соглашаясь на краткосрочные - месячные, двухмесячные тарифные договоры.
«Новая политика профессионального движения, приведшая в первую очередь к выдвижению на главное место защиты интересов работников от станка, - отмечалось в изданной в 1927г. книге «Очерки развития профессионального движения на Днепропетровщине», - заставила поставить вопрос о тарифной практике. На третьем губернском съезде профсоюзов, в 1921 году, было уже выдвинуто положение о необходимости конкретного повышения заработной платы. Июньские события 1921г. (о них мы ещё скажем. – Прим.авт.), завершившие глухую борьбу, происходившую на предприятиях, были подготовлены контрреволюционными элементами на тех же недостатках системы твёрдых тарифов заработной платы. Лишь с переходом на рельсы новой экономической политики, с началом действенной работы по восстановлению разрушенного хозяйства профсоюзы перешли к коллективному договору, к установлению норм заработной платы в зависимости от хозяйственной мощи предприятий».
Как результат – и это губсовпроф и его председатель И.Х.Иванов, несомненно, тоже могли записать себя в актив – заработки рабочих значительно выросли. Если в декабре 1922г. они составляли в среднем 14 руб. 97 коп. (17,8% от уровня 1913г.), то уже через год – 36 руб. 36 коп. (43,4% к 1913г.).
Причём, губернский совет профсоюзов внимательно следил за материальным положением рабочих и служащих. Для этого регулярно проводилось обследование бюджетов семей работающих. Основываясь на полученных данных, профорган вносил конкретные предложения органам власти касательно проведения политики ценообразования, установления тарифов на проезд в транспорте и на коммунальные услуги. А с последним были проблемы и тогда. Екатеринослав после гражданской войны лежал в руинах, пришли в упадок системы канализации и водоснабжения. Высокой была стоимость проезда в трамваях. Существовала и огромная задолженность населения за коммунальные услуги, но при этом тарифы на них постоянно повышались. Это, естественно, вызывало многочисленные нарекания трудящихся.
Озабоченное таким положением, руководство совета профсоюза в апреле 1922г. заслушало этот вопрос на президиуме. Совет потребовал от органов власти усилить внимание к работе этого жизненно важного для горожан участка.
Председатель губсовпрофа И.Иванов «указал на большой отрыв коммунхоза от широких рабочих масс и на необходимость поставить коммунальное хозяйство так, чтобы коммунальные услуги были доступны для рабочих».
С этой целью, наряду с другим, было предложено «широким образом проводить классовый принцип, как в снабжении, так и в оплате коммунальных услуг; усилить работу по расширению доходной части сметы, перекладывая большую часть расходов на население – не членов профсоюзов» (в особенности – предпринимателей. – Прим. авт.)».
Тем не менее, несмотря на всю эту большую деятельность профсоюзов, недовольство в рабочей среде постоянно выливалось во всевозможные протестные акции. Конечно, профорганизации старались их упреждать.
Подливали масла в огонь и нэпманы. В отношении стачек на частных предприятиях (а их с началом НЭПа расплодилось в губернии множество) губсовпроф их даже поощрял – как один из методов классовой борьбы. Более сдержанное отношение было к забастовкам на государственных заводах – тут выдвигалось требование, чтобы возмущение рабочих не выливалось в стихийные, неконтролируемые профорганизациями акции; в данном случае речь могла идти только о протесте «против бюрократических извращений органов управления».
На организованном Южбюро ВЦСПС в мае 1922 г. совещании представителей губсовпрофов лидер екатеринославских профсоюзов И.Х.Иванов наряду с тем, что обрисовал катастрофическую ситуацию в губернии (безработица, голод - «люди умирают прямо в помещении бирж труда»), указал и на то, что «хозяйственные органы задерживают заработную плату по месяцу и по полтора, и отсюда – вполне естественны итальянские стачки» (на тогдашнем сленге – забастовка в относительно «мирной» форме: без приступления к работе или же работе строго по инструкциям).
Тем не менее, забастовочное движение ширилось, что вызывало острую реакцию со стороны парторганов. Поэтому приходилось профсоюзам заниматься не только защитой интересов трудящихся, но и одновременно выполнять несвойственные им функции принуждения к труду. С этой целью под их контролем создавались товарищеские дисциплинарные суды. При участии профсоюзов – что было то было! – производилась и перерегистрация рабочих после закрытия в 1921 г. властью «крамольных» предприятий (Брянка, паровозные мастерские), с тем, чтобы отсеять «смутьянов».
Нередко вспышки протеста объяснялись действиями «подрывных сил», в том числе и в профсоюзах. Особенно оппозиционные настроения к методам советского управления присутствовали в союзах пищевиков, швейников, печатников, частично – у металлистов, которые находились под некоторым влиянием меньшевиков, многие из которых имели еще дореволюционный опыт профсоюзной работы. С ними не церемонились, безжалостно вычищая из профсоюзов. Именно в бытность Иванова председателем губсопрофа эта работа была практически завершена. Во главе всех без исключения отраслевых профорганизаций были поставлены проверенные партийцы.
Таковы были реалии того неспокойного времени ломки старых устоев. Сумасшедший темп работы, стрессы, конечно же, сказывались на здоровье прошедшего каторгу И.Х.Иванова. В Екатеринославе он слег от тифа и долго болел. В 1923 г. его переводят на должность председателя Астраханского губсопрофа, а через год на аналогичную работу на Тамбовщину. Возглавлял он и республиканский совет профсоюзов Таджикистана. После чего перешел на работу в органы управления – он был заместителем председателя облисполкома, председателем облплана Удмуртии.
Как дальше сложилась его судьба, мы, к сожалению, не знаем. Единственное что удалось установить: закончил свой жизненный путь видный деятель революции и профсоюзного движения Иван Харитонович Иванов в Горьком (Нижнем Новгороде) в 1939 г., где и похоронен на Бугровском кладбище (в 1974 г. рядом нашла упокоение и его жена, тоже старая большевичка Анна Прокофьевна Иванова). Наши ивановские коллеги высказывали предположения, что Иванов пал жертвой сталинских репрессий. Действительно, как и по всей стране в 1937-1938 гг., в Горьком происходило массовое уничтожение «врагов народа». Погибли и почти все обитатели тамошнего «Дома политкаторжан» - старые большевики, которых тайно хоронили на Бугровском кладбище (здесь сейчас открыт мемориал памяти репрессированных). Но Иванова среди них не было. Это подтвердила публикация в местной краеведческой газете «Некролог» за 7 сентября 2011 г., подготовленной, судя по всему, на основе сохранившейся кладбищенской книги регистрации захоронений (таковых в 1939 г. там было всего два).
В.Коврига
БІЛЯ ВИТОКІВ...
У червні 1903 році в царській Росії було прийнято закон про фабричних старост
ВЧИЛИСЯ БОРОТИСЯ
Події минулих часів дають нам, нині сущим, дуже багато корисних підказок і уроків. Так сталося і з прийняттям закону про старост, яким царська влада намагалася ввести в правові рамки представництво трудящих на підприємствах. Однак це сталося аж ніяк не з милості чиновників, а, скоріше, було вимушеною їх реакцією на ті бурхливі події, що відбувалися в країні.
Існуюче тоді в Росії законодавство суттєво відставало від соціально-економічних змін в суспільстві, бурхливого розвитку промисловості. Правда, це зростання на початку минулого століття - і вперше !- зіштовхнулось з властивим капіталізму черговим циклом кризи. Згортання виробництва призвело до масових звільнень, і, як наслідок, зростання протестних настроїв. У 1900-1904 рр. в Росії відбулося понад тисячу страйків, в яких взяли участь близько півмільйона працівників.
Так, у Катеринославській губернії, яка ставала одним з промислових локомотивів імперії, зокрема, 1900 р. страйкували робітники Дніпровського заводу в Кам'янському, трубного заводу, кондитерської фабрики Біленького. Вони вимагали підвищення зарплати і поліпшення умов праці. Того ж 1902 р. домагалися 200 робітників сталеливарного заводу Езау, 230 чоловічих і жіночих кравців. І чимало їхніх вимог було виконано, що надало робітничому руху новий потужний імпульс.
Зростання кількості колективних акцій протесту змусило царизм приймати закони, спрямовані на впорядкування відносин власників і найманих працівників.
Ще 1882 р. для нагляду за дотриманням трудового законодавства була створена фабрична інспекція (Катеринославська губернія входила в її Харківський округ), функції якої згодом неодноразово розширювалися. Через чотири роки з'явився новий закон про нагляд за фабричної промисловістю, що встановлював правила найму та звільнення робітників, умови оплати праці та накладення штрафів, а також - відповідальність за участь в страйках. Незабаром був обмежений і робочий день - до 11,5 годин, а в передсвяткові та суботні дні - до 10 годин.
Однак багато власників ігнорували ці норми, що і призводило до виникнення конфліктів, різкої політизації та радикалізації робітничого руху. У багатьох трудових колективах стали з'являтися осередки робітничого самоврядування.
ЩЕ ОДИН «ДЗВІНОЧОК»
Особливо бурхливі події на Півдні Росії, і на Катеринославщині зокрема, мали місце 1902 р. Напередодні 19 лютого в Катеринославі, як писала газета «Іскра» (1 червня 1902 г.), «знову запахло демонстрацією, і Келлер (Ф.Е .Келлер - губернатор в 1900-1904 рр.- прим. авт.) досить швидко став вводити щось на кшталт стану облоги. Козаків вже «проминали» разів зо два-три на день. А робітників все жорсткіше стали тримати в їхньому робітничому гетто, ставлячи усілякі перешкоди їх спробам проникнути в місто».
Далі - більше. Як вказувалося в одній з листівок, в січні 1903 р. «на Брянському заводі, незважаючи на отримання мільйонного замовлення від уряду, прийому на роботу немає. На естампажному заводі в Нижньодніпровську було закрите ціле ресорне відділення, причому 50 осіб викинуто на вулицю. Зменшуючи число працівників, власники намагаються вичавлювати останні соки з решти, знижуючи розцінки, і тим змушуючи робітників працювати безперервно 15-19 і більше годин. Ставлення до людей обурливо грубе ... ». (Дещо з цього негативу, на жаль, маємо і нині!)
Особливо обурювалися працівники з приводу штрафів, які накладалися за найменший недогляд, що оберталося зменшенням і без того мізерних зарплат (найбільш жорстким адміністраторам, найчастіше майстрам, робітники тоді, на знак протесту, часто силоміць натягали на голову брудного лантуха, саджали на візка і під загальне улюлюкання вивозили за прохідну).
Причому, як писав у книзі «Фабричное законодательство и фабричная инспекция» В.Литвин-Фалінскій (1904 р.), надання завідувачам промзакладу права безапеляційно накладати на робочих штрафи «є найважливішою перевагою, дарованою законом 1886 р. і допущено з метою надати цим розпорядженням належну авторитетність». При цьому, правда, робочі могли опротестовувати у фабричній інспекції накладення штрафів, але найчастіше ця процедура перетворювалася в затяжну бюрократичну карусель.
ПЕРЕДІСТОРІЯ НОВОГО ЗАКОНУ
Згаданий вище В.Литвин-Фалінскій вказував і на передумови появи закону про старост, який, на його думку, серед інших актів робітничого законодавства займав особливе місце.
«Необхідність цього кроку, - писав він, - випливала з самої суті справи. До видання закону 1886 року про взаємні відносини фабрикантів і робітників становище наших робітників уявлялося цілком безправним. Закон 1886 р. вніс цілий ряд обмежень в дії власників і разом з цим змінив, в сенсі посилення, відповідальність робітників за участь в страйках ... Тим часом у фабричному житті є маса явищ і фактів, які не підлягають зовнішньому урядовому впливу. Не кажучи вже про висоту заробітної плати, яка не піддається законодавчому врегулюванню, маса інших, вельми істотних питань вимагає для свого вирішення участі, в тій чи іншій формі самих робітників.
Відносини фабрикантів і робітників безперервно змінюються і правильне вирішення ... питань є суттєвою потребою промислової життя ...
Переймаючись усуненням непорозумінь з робітниками, деякі фабриканти, ще до видання закону про фабричних старост, встановили особливий спосіб зносин з робітниками при посередництві постійних представників останніх».
Але це не було узаконено, а крім того ж представників робочих слід обирати на загальних зборах, де неодмінно пішла б і обструкція адміністрації, що, абсолютно зрозуміло, власникам сподобатися ну ніяк не могло. От і доводилося заводчикам часто пояснюватися не з представниками робітників, а з їх обуреної натовпом, коли і поліція з козаками не завжди допомагали ...
Словом, щось треба було робити.
І ось 10 червня 1903 р. закон «Про заснування старост в промислових підприємствах» був виданий. Він передбачав утворення на фабриках і заводах представництв працівників (фабричних старост), покликаних виступати посередниками між робітниками і адміністрацією та представляти робітників у відносинах з владою.
«Влітку 1903 р. - пише журналіст і історик катеринославських профспілок Г.Новополін, - вийшов закон, що дозволяє робітникам великих підприємств обирати з-поміж себе старост ... Металісти поставилися негативно, виходячи з того, що старости можуть перетворитися в агентів заводської адміністрації. Ця думка була донесена (тут вже постаралися більшовики. - прим. авт.) до працівників, які вирішили закон не використовувати ... ».
Не дуже потрібен він був і заводчикам.
В ШТИКИ…
До спогадів Г.Новополіна ми ще повернемося, а зараз спробуємо детально розібратися, чому ж не запрацював новий закон.
А про те, що його застосування гальмувалось навмисно, як зазначається в статті «Закон« Про старост » і практика його застосування на промислових
підприємствах » (« Наукові проблеми гуманітарних досліджень », вип. 1, 2010 р.), прямо говорили дані, котрі надійшли до кінця 1903 року у відділ праці Міністерства фінансів Росії (в т. ч. і від фабричних інспекторів Катеринославщини).
«До теперішнього часу, - повідомляли інспектора, - закон про старост не знайшов застосування. «Заводоуправління висловлюють побоювання, - пояснював такий стан речей фабричний інспектор Орловської губернії, - що введення старост може послужити приводом до висунення робітниками необґрунтованих вимог, і таким чином викличе погіршення відносин між фабрикантами і робітниками, і вважають за краще почекати з'ясування результатів застосування закону 10 червня в інших губерніях ». Були й інші аргументи заводчиків: низька культура робочих, їх і без того «збуджений» стан і навіть ... відсутність місць для «зборищ великої кількості робітників».
В результаті констатувалося, що закон цей так і не запрацював. До початку 1905 р. старости були введені лише на 30-40 промислових підприємствах країни. У Санкт-Петербурзі на 4-5, але тут активність виявляли старости на кабельному заводі АТ «Фельтен і Гійом», які виставляли багато вимог.
Фактично, приведення в життя закону було поставлене у повну залежність від доброї волі підприємців. А ось її-то часто і не було: навіщо господарям зайвий головний біль, коли за воротами стоїть черга бажаючих працевлаштуватись.
Дивно, але зустріли закон в багнети і соціал-демократи: напевно, побачили тут передумови для розвитку тред-юніонізму і соціального діалогу між роботодавцями і найманими працівниками, що ставило хрест на задуманій ними політизації мас «зверху». Але при цьому, правда, справедливо вказувалося на властиві цьому закону обмеження. «Ми ніколи не будемо втомлюватися вказувати робітничому люду, - йшлося в одній з листівок катеринославській організації РСДРП за листопад 1903 р. «Про фабричних старост », - на всю брехню, яка криється в цьому російській фабричному законодавстві ... Робочі ... отримують відтепер законне право
обирати своїх старост, які від імені робітників, що їх обрали, можуть заявляти управлінню і фабричному інспектору про потреби і клопотання робочих ... Звідки береться ця царська милість ... Не дивуйтеся ... вдумайтеся в кожне слово нового закону і ви зайвий раз переконаєтеся, що російський уряд залишається для нас і тепер після цього закону тим же суворим деспотом ... тим же ворогом робітничого класу. Перш за все ваші господарі, а не ви самі, і тільки з дозволу фабричної інспекції, розподілять на свій розсуд робітників на дрібні розряди, вирішать, скільки треба вибрати з кожного розряду кандидатів в старости, кого, як і на скільки можна вибирати на цю посаду ... закон позбавляє вас права вибирати в старости робітників молодше 25 років ... які не прослужили на фабриці або заводі більш-менш тривалий термін ».
В результаті соціалісти заявляли, що «нам не потрібні такі закони, ці недоїдки, кинуті з панського столу в саму гущу робітничої маси» і закликали до боротьби і повалення ненависного царату.
Однак історики звернули увагу на протиріччя в позиції останніх, оскільки в ході протестів на початку сторіччя робітники серед своїх головних вимог висували саме отримання права на представництво для переговорів з заводчиками. Звідси висновок: політики в першу чергу переслідували свої певні інтереси.
ЗАКОН-ТАКИ СТАВ У НАГОДІ
Втім, на думку істориків, в умовах розпочатої в країні революції 1905 р. робітники явочним порядком, відкидаючи обмежувальні рамки закону про старост, створювали органи колективного представництва: ради старост, делегатські збори і комісії, заводські комітети, тобто структури, що фактично були предтечею профспілок.
«Коли в 1905 р. почалася буря, - писав Г.Новополін, - адміністрація (Брянки - прим. авт.) почала переконувати робітників вдатися до допомоги старост. На ділі все виявилося не так, як передбачалося царським законом. На Брянці виборні цехові делегати одразу ж сформувалися в загальнозаводські делегатські збори. А ті, в свою чергу, обирали спеціальну групу, яка була посередником між заводоуправлінням і робітничою масою. Що не влаштовувало адміністрацію, і вона почала проявляти непоступливість. На грунті повсякденних зіткнень із заводською адміністрацією цехові делегати Брянського заводу подали того ж 1905 р. заяву про відмову від своїх обов'язків, написавши, що закон 10 червня 1903 р., який формально регулював їх діяльність, на практиці суперечить потребам життя. Проте ця форма все ж прищепилась, що не могли не помітити більшовики ».
А вже незабаром на Брянці та інших великих заводах делегатські збори почали створювати свою профспілку металістів, зареєстровану у червні 1906 року після виходу в світ «Тимчасових правил про професійні товариства ...» (4 березня 1906 р.).
В.Коврига